Про що мовчать наші підлітки у час пандемії коронавірусу

Зараз майже всі ми вимушені перебувати на карантині – і дорослі, і діти, і підлітки, і люди похилого віку. Всім нам важко – ми тривожимось за майбутнє, за наших близьких, здоров’я та світ навколо. Але кожному важко по-своєму. Наприклад, підліткам, що ще не дорослі, але вже і не діти. Вони звикли до спілкування з однолітками, свого власного простору, але зараз вимушені сидіти вдома та зводити весь свій світ до режиму онлайн. Як допомогти їм впоратись зі стресом через карантин та вимушену самоізоляцію, коли доросле «треба» у їхній свідомості ще не здолало дитяче «хочу»? 

Підлітки здебільшого мовчать. І ми, на жаль, не завжди здогадуємося, про що саме. Вони ще не дорослі, але вже і не діти. Підлітки часто не сприймають нас, батьків, як аніматорів та режисерів розважальної програми під час карантину. Дивляться на ситуацію з пандемією майже дорослими очима, і, радше, зачиняться в своїй кімнаті та скажуть, що у них все нормально. Та впоратися зі своїми емоціями так, як це вдається дорослим, вони теж ще не можуть. Хоча всіляко будуть переконувати нас, що вже дорослі, і їм усе під силу. Навіть заспокоюватимуть батьків. Мовляв, послухайте мене – я знаю краще.

Чого підлітки зараз найбільше потребують від нас?

Особливого, цілковитого, безумовного прийняття, близької присутності, при чому не лише фізичної, та готовності їх вислухати. Прагнуть відчувати 100% розуміння їхніх емоцій, потреб, мільйонних запитань. Бо «міцно триматися землі» їм важче, ніж нам. Вони ще, все таки, більше діти.

 На що зараз варто батькам звернути особливу увагу, у стосунках з дітьми підліткового віку?

Підліткам зараз бракує спілкування з ровесниками і свободи та незалежності від батьків.

У їхньому віці важливо відчувати щоденне звільнення з-під опіки дорослих, боротися за свою незалежність, доводити дорослість своїми вчинками і ставати лідерами певних груп серед однолітків. Так вони вчаться жити, щось переосмислюють, змінюються, усвідомлюють. Тому для них спілкування з однолітками та здорова дистанція з батьками – це щось надцінне.

Натомість, зараз у них лише онлайн-бесіди з друзями, за наявності таких, та батьки поруч 24/7. В онлайн-групах за день у них може бути купа повідомлень, бо без спілкування їм важко.

Їм також бракує часу, тиші та усамітнення?

На жаль, так. Ми з повагою маємо ставитися до цієї потреби. Дозволяти підліткам жити без шуму вічно ввімкненого телебачення, що транслює новини, без криків молодших братів та сестер. Якщо можливості усамітнитися в окремому приміщенні немає, можна запропонувати навушники і виділити час, коли ніхто підлітків не потурбує.

Але також важливо пояснити їм – у щоденному тісному спілкуванні один з одним, ми найкраще пізнаємо себе та інших. Бо дуже легко бути хорошим на відстані. Навіть закоханим радять перед одруженням піти в гори, де вони будуть лише вдвох кожен день, долатимуть труднощі разом, пізнаватимуть одне одного по-новому, вирішуватимуть суперечки. Зараз ми проходимо екзамен на рівень поваги у своїх сім’ях. Чи вміємо помічати потреби й почуття інших? Бо нарешті нікуди не поспішаємо. Щоденні справи і плани нас не відволікають. Навіть якщо виникне конфлікт, втекти нікуди. Тож, це добра нагода здобути звичку не тікати від труднощів, а вирішувати їх.

Про зниження рівня тривоги. 

Зараз емоції підлітків «виходять з берегів».

Узагалі, підлітковий вік – завжди час посиленої емоційної чутливості. Та сьогодні рівень їхньої тривоги, роздратування, злості може ще стрімкіше зростати. Бо емоції та почуття займають мега-важливе місце в житті підлітка. Хоча вони ще нестійкі та нестабільні, як в дитини, але глибші та більш усвідомлені, як у дорослого. Недооцінювати те, що підлітки відчувають, не можна.

Навіть у безтурботний час, для підлітків характерні різкі зміни настрою, надмірна вразливість, почуття «у квадраті». Саме підліткам притаманне таке явище, як «афект неадекватності», коли емоції вибухають з іскри, якої наче і не було.  

Чим тут батьки можуть допомогти?

По-перше, допомогти дітям назвати те, що вони відчувають. Словом. Якщо складно, можна через колір, погоду: «На яку погоду чи природнє явище схоже те, що відбувається у тебе в душі та голові?» Намагаймося «перекладати» образи в слова, вивчаючи, як іноземну мову, термінологію із сфери емоційного інтелекту.

Я, зазвичай, пояснюю підліткам це так: «Уявіть собі, що я ходжу поміж людей, стогну, нарікаю, плачу. Вони запитують: «Що трапилося?». А я кажу: «Нічого. Все нормально». І далі продовжую нити. Як будуть почуватись інші біля мене? А тепер уявіть, що я зрозуміла та відчула – у мене болить великий палець на лівій нозі. Знаю, що це ліва нога і великий палець. Всім навколо легше, а передусім – мені. Бо тепер я знаю, як дати собі раду. І навіть, якщо доведеться звернутися до лікаря, то вже точно не піду до стоматолога. Та й усім навколо буде легше допомогти мені зменшити біль у пальці, якщо це в їхніх силах. Так само важливо зрозуміти, що саме зараз кожен з нас відчуває. Бо це може бути тривога, страх, роздратування, жаль до себе, злість на інших, втома. Але озвучити варто, бо інакше важко буде не лише тобі, але й усім навколо. Позитивні емоції також потребують проговорення.

По-друге, допомогти підліткам прийняти свої емоції. Я використовую слово «обійняти» – «Ти зрозумів, що це страх, назвав його. Страх через те, що твої рідні можуть померти від вірусу. А тепер уявно обійми свою емоцію, прийми її». Це нормально зараз відчувати страх за життя і здоров’я інших! Бо Господь створив нас зі здатністю відчувати різні емоції. Це Його дар.

Емоції мають виходити нагору, але так, щоб не шкодити ні тобі, ні іншим. Тому про способи дати собі раду з тривогою варто говорити не лише з дорослими, але й з підлітками. Можна сильно напружити своє тіло, як камінець, а тоді розслабити, можна по-особливому дихати. Способів безліч.

Позитивного настрою  і гармнонії.